Не тільки голос нації, але, як виявилося, і совість нації.

Співачка Ніна Митрофанівна Матвієнко народилася 10 жовтня 1947 р. в с. Неділище Ємільчинського району на Житомирщині у сім’ї Митрофана Устимовича та Антоніни Ільківни Матвієнків п’ятою дитиною. Окрім матері, її доглядали Толя, Люся, Марія і Микола, вона ж була нянькою Василеві, Валентині, Іванові, Михайлу, Поліні та Володі (у родині було одинадцять дітей). Працювати Ніна почала з чотирьох років: доглядала молодших братів і сестер, пасла худобу, одного літа навіть “наймитувала” у дядька Архипа в сусідньому хуторі Гонорино. “Я в такій сім’ї народилась, – зізнається співачка, – що в дитинстві нічого людського не бачила. Тільки й свята, коли тато не був п’яним і вони з мамою співали…” Батько мав важкий характер. Горілка витравила з його душі співчуття і ласку. Не чули діти від нього доброго слова, ніколи тепла батьківська рука не опускалась з ніжністю на дитячі голови… Життєвим оберегом для родини стала мама – Антоніна Ільківна. Її енергії, добрих слів, ніжності і теплоти вистачало на всіх. Мала вона і неабиякий співочий талант, в повній мірі успадкований дочкою, могла співати в три, навіть, в чотири голоси. Ніна й досі впевнена: якби не обставини, якби не важка селянська доля, могла б її ненька стати великою співачкою (наприкінці 1970-х років Ніна записала диск із материними піснями).

З дитинства Ніна любила читати, ховалася під фікусом і потайки читала “Знедолених” Віктора Гюго (чому під фікусом? бо після відбою у спальнях світло вимикали, і лише під фікусом можна було почитати)… Звичайно, вона й не мріяла про кар’єру співачки. Сказати, що родина жила бідно, значить нічого не сказати. Щоб хоч якось полегшити собі життя, батьки вирішили віддати когось із дітей до інтернату. Вибір спинився на Ніні. Одинадцятилітня дівчинка мала веселий характер, легко сходилась з людьми. Мама вважала, що їй легше буде перенести розлуку з рідною домівкою. Отож, 1958 р. Ніна пішла навчатися в школу-інтернат в селищі Потіївка Радомишльського району. Це була перевірка сили її характеру і волі, любові до життя і до людей. Один із вихователів карав її за найменшу провину, годинами тримав у кутку на колінах, загадував виконувати найважчу роботу… Ламав горду душу. Не зламав, на щастя… Не зважаючи на те, що співачка була дрібненькою дівчинкою, вона стійко перенесла всі важкі випробування, не зневірилась, не загубила світлих почуттів і віри в себе. У школі займалася легкою атлетикою та акробатикою, співала пісні Людмили Зикіної.

По закінченні у 1968 р. вокальної студії Ніна стає солісткою хору імені Григорія Верьовки. Саме в ньому і відбулося її професійне становлення, поступове і яскраве сходження до вершин творчої майстерності і слави – Ніна Матвієнко перемогла на Всеукраїнському конкурсі “Молоді голоси” (1978 р.), Всесоюзному телевізійному конкурсі “З піснею по життю” (1979 р.), Всесвітньому конкурсі фольклорних пісень (Братислава, 1979 р.), ХІІ Всесвітньому фестивалі молоді і студентів (Москва, 1985 р.). З 1968 р. Ніна Матвієнко разом з Марією Миколайчук та Валентиною Ковальською виступає у складі вокального тріо акапельного співу “Золоті ключі”, а у 1991 р. стає солісткою камерного оркестру “Київська камерата”. Відтоді розпочинається новий період в творчій долі Ніни Матвієнко – дивно виразний характер фольклорного співу співачки гармонійно поєднується з академічним стилем виконання “Камерати”, тим самим розширюючи художній репертуар концертної практики колективу. Також плідно працює з ансамблями “Мрія”, “Березень”, “Кобза”, хорами “Дударик” та “Хрещатик”, капелою ім. А. Ревуцького.

1978 р., за великий внесок у розвиток українського мистецтва і за активну культурно-творчу діяльність Ніні Матвієнко присвоєно звання заслуженої артистки України. А вже 1985 р. Ніна Матвієнко стає народною артисткою України.

Ніні Матвієнко присуджено Національну премію імені Тараса Шевченка (1988 р.), премію імені В. Вернадського (2000 р., рішенням ради Фонду інтелектуальної співпраці “Україна – XXI століття” за визначний інтелектуальний внесок у розвиток України), найпочесніше звання нашої держави – Герой України (2006 р.). І ще багато інших нагород вона отримала на протязі свого життя.

За час роботи у хорі Верьовки Ніна Матвієнко тричі встигла стати матір’ю: поки діти були малі, їй доводилося відмовлятися від тривалих гастролей. “На два дні борщу наварю, а на третій приїду”, – казала вона.

“Дітей вона дуже любить. Може, не так багато уваги їм приділяла, бо на концерти їздила, виступала, і Петрусь їй помагав. Але дуже гарно їх виховувала – бути добрими, чуйними”, – ділилася сестра.

Іван, Андрій та Антоніна підросли й пішли шляхами батьків. Хлопці стали іконописцями, а Тоня заявила про себе як про співачку, здобувши чимало прихильників після участі в шоу “Голос країни”.

Зі сцени – на кухню

Відпрацювавши 21 рік у хорі Верьовки, Ніна Матвієнко влаштувалася до ансамблю “Київська камерата”.

“Там я ожила”, – каже виконавиця. – “Це вже було те, що я вимріяла. Сольні концерти… Це набагато цікавіше, те, що я підсвідомо шукала. У хорі Верьовки було важко. Там я співала не у своєму діапазоні, мені було занадто низько, я дуже кашляла і від того хворіла”.

За 42 роки на державній зарплаті озолотитися артистці не вдалося. Частину заробітку регулярно доводилося відкладати на сценічні костюми, інше йшло на сімейні потреби.

“У мене немає багатства, немає мільйона. Нічого не придбала. Діти мені кажуть: “От бачиш, Софія Ротару вже те й те сину зробила. Мамо, а що ви?”, – ділиться вона.

 

Попри зіркову роботу хатніми справами Ніна Матвієнко займається сама. Це на сцені ти артист, підкреслює вона, а в житті – як усі: борщ готуєш, переш, дітей одягаєш, шиєш їм, йдеш до школи на батьківські збори.

“Бачте, у нас заведено: якщо ти вже співак, то мусиш присвятити своє життя саме цій темі. У мене трошки не вийшло. Я і домогосподарка, і хазяйка, і мама, сама варю дітям їсти. Це мене дуже відволікає”, – говорить вона.

Розповідей про свої невдачі чи біди народна улюблениця уникає: “А навіщо це вам? Людям і так важко”.

Довірити сокровенне може хіба особистому щоденнику. Часом із цього народжуються книжки. Писання допомагає жінці рятуватися від депресій і задовольняє потребу висловитися.

Біблійна істина говорить, що на батьківщині немає власних пророків. Неправда. Вони є! Нам потрібно лише вміти слухати і розуміти їхні голоси. Адже цими голосами співає і плаче Україна…

pravda.com.ua

Related